
Останній дзвоник – це не крапка. Це двокрапка.
Сьогодні шкільні подвір’я перетворилися на імпровізовані зали слави, де кожен випускник головний герой.
Останній дзвоник не прощання. Це старт.
Позаду контрольні, ранкові збори й дружні «а можна списати?».
Попереду дорослі рішення, перші самостійні кроки і… так, трохи ностальгії за улюбленим класом.
Сьогодні не хочеться писати шаблонне «бажаємо успіхів», ми просто віримо в кожного з вас.
У вашу сміливість мріяти. У вашу здатність змінювати світ.
Із захопленням і гордістю спостерігаємо, як виростають ті, хто зовсім недавно вчив табличку множення.
Нехай кожен із вас знайде свою дорогу: впевнену, насичену яскравими подіями.
Нехай поруч завжди будуть люди, які підтримають.
А перешкоди стануть не зупинками, а трамплінами.
Дякуємо педагогам, батькам і всім, хто створював цю казку під назвою «шкільні роки».
А дзвоник… просто нагадав: час іти вперед.