Останній дзвоник – це не крапка. Це двокрапка.

Сьогодні шкільні подвір’я перетворилися на імпровізовані зали слави, де кожен випускник головний герой.

Останній дзвоник не прощання. Це старт.

Позаду контрольні, ранкові збори й дружні «а можна списати?».

Попереду дорослі рішення, перші самостійні кроки і… так, трохи ностальгії за улюбленим класом.

Сьогодні не хочеться писати шаблонне «бажаємо успіхів», ми просто віримо в кожного з вас.

У вашу сміливість мріяти. У вашу здатність змінювати світ.

Із захопленням і гордістю спостерігаємо, як виростають ті, хто зовсім недавно вчив табличку множення.

Нехай кожен із вас знайде свою дорогу: впевнену, насичену яскравими подіями.

Нехай поруч завжди будуть люди, які підтримають.

А перешкоди стануть не зупинками, а трамплінами.

Дякуємо педагогам, батькам і всім, хто створював цю казку під назвою «шкільні роки».

А дзвоник… просто нагадав: час іти вперед.