“Дякую, що були поруч”

Є історії, які неможливо залишити в архіві.

Цю історію ми отримали ще під час проєкту «Супер вихователь». Тоді ми фізично не змогли розповісти про всіх, кого номінували батьки. Але є історії, які не відпускають. До яких хочеться повернутися.

Бо коли люди знову пишуть, знову нагадують та знову просять: «Розкажіть про нашу виховательку», – це вже більше, ніж участь у проєкті. Це справжня вдячність.

Саме тому першою історією нового проєкту «Дякую, що були поруч» стала розповідь про Любов Василівну Мироненко, виховательку групи «Веселка» Заклад Дошкільної Освіти Яблунька.

45 років вона працює в цьому садочку. За цей час виросло не одне покоління дітей. Але для батьків сьогоднішніх вихованців вона, не людина з великим стажем. Вона людина, яку діти люблять.

Батьки називають Любов Василівну душею садочка.

Вона пише сценарії свят, створює вірші, підбирає костюми, організовує театральні постановки, об’єднує колектив у творчих виступах під символічною назвою «Закохані в професію».

На майданчику її групи квітне справжній сад. Разом із дітьми вона висаджує рослини, навчає доглядати за ними, бачити красу в природі й берегти її.

Вона перекладає дитячі пісні українською мовою, шукає нові ідеї для занять, підтримує дитячу допитливість та творчість.

А своїх вихованців лагідно називає «любчиками».

Поруч із Любов’ю Василівною цього навчального року працювала ще одна неймовірна вихователька – Інна Петрівна Пухно. Батьки називають її людиною із золотими руками. Вона створює неймовірні декорації, іграшки, прикраси, знайомить дітей із народними традиціями, навчає бачити красу в деталях і щодня дарує їм тепло своєї щирої усмішки.

Коли ми читали повідомлення батьків, нас зачепила одна думка.

Вони майже не писали про нагороди чи перемоги.

Вони писали про людей, завдяки яким їхні діти щоранку із задоволенням йшли до садочка.

Мабуть, саме так і вимірюється справжнє визнання.

Дякуємо Любові Василівні та Інні Петрівні за роки відданості своїй справі, за любов, яку вони щодня дарують дітям, і за історію, яку нам допомогли розповісти небайдужі батьки.

Якщо і у вашому житті є людина, якій давно хотілося сказати «ДЯКУЮ», напишіть нам. Можливо, саме її історія стане наступною.